Журналіст та лауреат Національної премії України імені Шевченка Віталій Портников у своїй колонці для видання «Еспресо» звернув увагу на чергову інформаційну спецоперацію, яку, на його думку, проводить Кремль через західні медіа. Він аналізує нещодавні публікації, зокрема обкладинку The Economist, де анонімний генерал і відомий російський мільярдер попереджають про катастрофічні наслідки для світу та самої Росії, якщо війна не закінчиться найближчим часом. Паралельно анонімні джерела в Кремлі повідомляють агентству Reuters, що президент Росії Володимир Путін готовий продовжувати бойові дії, а ескалація його навіть підбадьорює.
Портников наголошує, що з цього масиву інформації твереза мисляча людина може зробити лише один висновок: Росія стрімко наближається до справжньої прірви, яка загрожує невідомими наслідками та посиленням ролі Китаю, а Путін не збирається звертати на це уваги. Відповідно, нібито потрібно докласти зусиль, аби зупинити війну до того, як Росія зірветься в прірву. «І якщо не можна переконати в цьому Путіна, то потрібно переконати в цьому Зеленського. Це Україна має піти на можливі й неможливі компроміси, щоб урятувати Захід і дати Путіну стільки, скільки він забажає», — зазначає автор.
На думку журналіста, ця спецоперація настільки примітивна, що її не потрібно навіть розшифровувати — вона зрозуміла першокурснику інституту Андропова. Незрозуміло лише, чому західні колеги постійно потрапляють на цей гачок. Портников виділяє дві основні причини. Перша — намагання ототожнити закони західної журналістики з тим, що відбувається в Росії. Західному журналісту дуже важко визнати, що три джерела в Кремлі — це зовсім не те саме, що три джерела в Білому домі. Якщо ж він це усвідомить, то постане питання про його корисність для власної корпорації. Тому акредитовані в російській столиці журналісти десятиліттями обманюють себе і своїх роботодавців, перетворюючись зі збирачів інформації на інформаційний інструмент у руках ФСБ.
Друга причина — використання інфлюенсерів, які впевнені у своїй компетенції. Портников порівнює це з ізраїльською помилкою, коли вихідці з Ірану можуть вважати, що добре знають іранське суспільство, не усвідомлюючи, як докорінно змінилася його тканина після ісламської революції. Те саме відбувається з російською еміграцією. Для трансляції наративів, які мають переконати Захід, використовують саме емігрантів, які впевнені, що точно розуміють внутрішню ситуацію і мають унікальні джерела. «Якщо вони скажуть самим собі, що ніякий генерал не буде говорити з ними без відмашки з Луб'янки, й ніякий мільярдер не буде давати велике інтерв'ю чи писати колонку без узгодження цієї колонки у відповідних службах або в адміністрації президента Росії, — тоді виникне питання щодо їхньої власної придатності», — пояснює автор.
Портников підкреслює, що люди, які виросли в тоталітарній державі або змушені були з неї емігрувати, часто не хочуть усвідомлювати правила, за якими в такій державі функціонує інформація. Головне, що вони мали б засвоїти: неузгодженої інформації в такій системі не буває, а саме узгодження є частиною спецоперації. Тому ключове завдання журналіста — не пропагувати тези, які пропонує автор спецоперації, а намагатися зрозуміти її справжню мету. Це застереження є особливо актуальним на тлі постійних спроб Кремля впливати на громадську думку на Заході через підконтрольні інформаційні канали та лояльних спікерів.
