Підписавши заявку на вступ до Європейського Союзу на початку повномасштабного російського вторгнення, Україна задекларувала прагнення до швидкого та неухильного поступу. Однак низка корупційних скандалів, зокрема справа «Мідас & Ко» та мирний «картонковий» протест, стали суттєвими чинниками, що зменшили бажання лідерів країн ЄС боротися за одномоментне відкриття всіх переговорних кластерів для Києва. Це можна порівняти з технічним дефолтом на треку верховенства права, точніше — цілою низкою таких дефолтів.

Як зазначає дипломатка Лана Зеркаль, події липня лише додали аргументів скептикам та послабили групу підтримки України в ЄС. Обидві сторони розуміють, що відкриття кластерів є суто політичним рішенням. Адже Україна вже отримала всі бенчмарки — умови для виконання всіх шести кластерів — ще до початку переговорів. Проте Києву потрібні візуальні ознаки прогресу, тоді як Брюссель очікує реальних дій, а не декларацій.

Натомість Єврокомісія бачить, як український парламент відверто саботує все, що може зменшити можливість ручного керування та доступу до корупційних ресурсів. Реакцію Єврокомісії Зеркаль називає максимально поміркованою та м'якою за наявних умов: немає сенсу заохочувати таку поведінку, тому спостерігається відсутність позитивного підкріплення. Це чіткий меседж політичним елітам, які перетворили вступ до ЄС на особисте досягнення: у кредитній історії для подальшого зближення мають з'явитися успішні записи.

Приклад, де навіть це не спрацювало, — Сербія, яка імітує вступ уже півтора десятка років, продовжуючи гру, коли риторика і дії існують у паралельних світах. За останні роки це не наблизило її до членства в блоці. Другою причиною гальмування процесу є фінансове питання: в ЄС триває складний процес формування бюджету на 2028–2034 роки. Угорщина, наприклад, бореться за розблоковані кошти — новий прем'єр Петер Мадяр підписав угоду про розблокування 17 мільярдів євро за умови ухвалення антикорупційного законодавства до кінця серпня.

Ця сума є вагомим козирем для президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, адже Будапешт довго псував нерви Брюсселю. Інші країни, асоціації та регіони також намагаються закласти в новому бюджеті необхідні для розвитку кошти, які значно перевищують суми допомоги Україні. Саме тому жоден із сусідів не хоче швидкого вступу України: доведеться враховувати нову країну, на яку треба планувати видатки, що означатиме зменшення сум для інших. Політикам не хочеться пояснювати виборцям скорочення програм підтримки фермерства чи озеленення регіонів.

Як і в кожній великій родині, в ЄС кожен хоче отримати щось для себе. Тих, хто намагається не допустити нових потенційних «родичів» до фінансової годівниці, можна називати цинічними. Проте саме завдяки європейським грошам Україна спроможна боротися за виживання, а надалі — відновлюватися та зростати. Тому доречно приймати реалії та умови партнерів, виконувати домашню роботу за встановленими критеріями та забезпечувати реальну підтримку в парламенті необхідних змін, щоб не створювати враження, що ручний прокурор і ДБР важливіші за швидкий вступ до ЄС. Від чогось, значить, доведеться відмовлятися.