Patriot упирається не в гроші, а у виробничу чергу
Контракти на сотні ракет уже укладені, але масштабування PAC-3 і GEM-T займає роки, тоді як Україні потрібен зимовий запас у сотні перехоплювачів.
Ринок протиракетної оборони зіткнувся з ситуацією, коли фінансування є, замовлення є, а готового товару бракує. Для України це особливо помітно на прикладі Patriot. Київ потребує сотень ракет до зими, Німеччина вже фінансує великий контракт, американські виробники оголосили масштабне розширення потужностей, але жоден із цих кроків не створює миттєвий склад боєприпасів.
У березні єврокомісар Андрюс Кубілюс оцінював потребу України на чотири зимові місяці приблизно у 700 ракет PAC-2 і PAC-3. Це число показує масштаб дисбалансу краще за загальні заяви про дефіцит. Lockheed Martin повідомила, що у 2025 році поставила рекордні 620 PAC-3 MSE. У січні компанія та уряд США домовилися збільшити річну виробничу потужність приблизно з 600 до 2 000 ракет, але йдеться про семирічну програму, яка вимагає нових площ, обладнання, персоналу та постачальників.
Друга велика виробнича лінія стосується GEM-T від Raytheon. У квітні Україна і Німеччина оголосили про контракт на кілька сотень ракет Patriot, який оцінювали приблизно у €3,2 млрд і який фінансує Берлін. RTX окремо повідомила про контракт на $3,7 млрд та про роль нового виробництва у німецькому Шробенгаузені. Для європейської оборонної промисловості це важлива зміна: частина ланцюга постачання, який раніше майже повністю залежав від США, поступово отримує власну континентальну базу.
Однак оборонна промисловість не працює як звичайний споживчий ринок. Вузькими місцями є не лише фінальні складальні лінії, а й спеціальні компоненти та сертифіковані постачальники. Саме тому контракти на мільярди можуть співіснувати з порожніми пусковими. На початку серпня Financial Times писала про критичну нестачу Patriot в Україні після атаки, під час якої балістичні ракети не були перехоплені.
Для європейських країн дефіцит створює ще одну економічну дилему — вартість запасу. Ракета на складі роками виглядала як страховка на малоймовірну війну. Тепер ця страховка стала дефіцитним активом. Німеччина, Польща, Іспанія, Греція та інші оператори Patriot мають одночасно виконувати плани НАТО, поповнювати власні арсенали і вирішувати, яку частину боєприпасів можна передати Україні до того, як прийдуть нові партії.
Київ запропонував механізм, схожий на оборотний капітал у кризі: партнери передають ракети зараз, а пізніше отримують заміну з уже законтрактованого виробництва. У липні таке звернення отримали майже 40 країн. Економічно це переносить дефіцит у часі, але не усуває його — хтось однаково має погодитися тимчасово тримати менший запас.
Для виробників нинішня ситуація означає довгий горизонт гарантованого попиту, але й високу відповідальність за виконання графіків. Кожне запізнення впливає не лише на фінансовий план замовника, а й на його готовність передавати старі запаси Україні. Тому темп реальних поставок, диверсифікація постачальників і запуск європейських потужностей стають частиною політики безпеки так само, як самі контракти.
Головним показником найближчих місяців буде не сума нових угод, а фактичний темп поставок. Росія, за оцінкою Financial Times, виробляє близько 70 балістичних ракет на місяць і лише за один попередній місяць випустила 198. Якщо виробничий цикл Заходу не наздожене темп витрати, Patriot залишатиметься ринком продавця, де найціннішим ресурсом є не бюджет, а місце в черзі та ракета, яка вже існує фізично.
