Штучний інтелект і квантові обчислення змушують капіталізм переосмислити захист приватної власності
Дослідження показують, що стрімке здешевлення створення фальшивих ідентичностей через ШІ та зростання витрат на квантово-стійку криптографію можуть суттєво підвищити вартість підтвердження права власності. Це створює тиск на користь централізації та координації інституцій, які забезпечують захист приватної власності.
Приватна власність у сучасних економіках тримається на верифікації. Але стрімкий розвиток штучного інтелекту та квантових обчислень може зробити цю основу надто дорогою. Про це йдеться в аналітичній статті, присвяченій майбутньому капіталізму.
Капіталізм спирався на припущення, яке економісти рідко визнають відкрито: права власності мають бути достатньо дешевими для примусового виконання. Долар на рахунку належить людині, бо банк може підтвердити її особу. Акція належить інвестору, бо фінансові установи визнають його право. Будинок належить власнику, бо реєстр фіксує право власності, а суди його захищають. Уся ця система працює лише доти, доки вартість підтвердження залишається прийнятною.
Штучний інтелект змінює цей розрахунок. Вартість створення переконливих фальшивих ідентичностей різко падає. ШІ здатен імітувати голос чи обличчя, фабрикувати документи та шукати слабкі місця в системах ідентифікації у безпрецедентних масштабах. Якщо технології автентифікації не встигатимуть за цими загрозами, доведення справжності людей та їхніх прав може зрештою стати непідйомно дорогим.
Дослідники вже працюють над окремими аспектами цієї проблеми. Стівен Адлер, колишній співробітник OpenAI, разом із понад двома десятками співавторів запропонував концепцію «personhood credentials» — спосіб довести, що ви є людиною, не розкриваючи, хто ви. Джилліан Гедфілд у Proceedings of the National Academy of Sciences доводить, що дедалі автономніший ШІ вимагатиме нової правової інфраструктури для встановлення ідентичності та відповідальності. Обидва підходи вказують на одну й ту саму проблему: визначення того, хто діє і хто може нести відповідальність, стає самостійним економічним та інституційним завданням.
Квантові обчислення можуть погіршити ситуацію. У 2025 році BIS Innovation Hub разом із кількома центральними банками протестували квантово-стійку криптографію в платіжній системі. Технологія спрацювала: транзакції вдалося захистити від майбутніх квантових комп’ютерів. Але ціна виявилася значною. Перевірка підписів тривала приблизно в сім разів довше, ніж із традиційною криптографією, а впровадження вимагало змін у всій системі. Інші дослідження BIS доходять схожого висновку: квантово-безпечні фінанси можливі, але перехід потребуватиме більше обчислювальних ресурсів, інвестицій та координації між установами.
Децентралізовані реєстри могли б стати альтернативою. Але приклад Bybit, на той момент другої за обсягом торгів централізованої криптобіржі, показує обмеження такого підходу. У лютому 2025 року північнокорейські хакери викрали близько 1,5 мільярда доларів у віртуальних активах, за даними ФБР. Вони швидко конвертували частину коштів у біткоїн та інші криптовалюти й розпорошили їх тисячами адрес у різних блокчейнах. Блокчейни продовжували фіксувати ці перекази. Але ідентифікувати активи як викрадені та спробувати запобігти їх конвертації в традиційні валюти довелося інституціям поза реєстром. ФБР закликало біржі, блокчейн-мости, аналітичні фірми та інших посередників блокувати транзакції, пов’язані з викраденими активами. Реєстр міг встановити, куди пішли кошти, але не міг самостійно вирішити питання права власності.
Економічна теорія вказує на чіткі причини очікувати тиску в бік централізації. Збій безпеки в одній установі може завдати збитків іншим, а сама верифікація має економію на масштабі. Тому спільні стандарти та скоординоване правозастосування стають привабливішими. Ці сили не роблять централізацію неминучою. Децентралізовані технології можуть і надалі вдосконалюватися. Але вони створюють потужні економічні стимули для координації та більших інституцій.
Приватна власність завжди потребувала колективного захисту. Капіталізм потребує судів, реєстрів і держави. Питання в тому, наскільки масштабною має бути ця потреба. Якщо автентифікація суттєво ускладниться, захист приватної власності вимагатиме установ із більшими ресурсами та повноваженнями. Можливо, для збереження приватної власності знадобляться дуже потужні інституції.
Сінгапур пропонує цікавий прецедент. За оцінками Світового банку, 75–80 відсотків його землі перебуває у державній власності, хоча приватний сектор відіграє провідну роль у забудові. Центральний контроль над фундаментальним активом десятиліттями співіснує з надзвичайно успішною ринковою економікою. Але Сінгапур — винятковий випадок: мале місто-держава з надзвичайно ефективними інституціями. Transparency International у своєму індексі за 2025 рік ставить його на третє місце серед найменш корумпованих країн світу з показником 84 зі 100. Чи могла б така система працювати так само добре у США з понад 330 мільйонами людей, а тим більше у фінансовій системі, що з’єднує мільярди людей у всьому світі? І наскільки впевненими можна бути, що інституції, наділені величезним контролем над власністю та транзакціями, залишатимуться такими ж ефективними й чистими в такому масштабі протягом поколінь?
Схожий тиск відчуває і приватність. Нові технології можуть дозволити автентифікувати себе, розкриваючи дуже мало. Але там, де сильніша автентифікація вимагає більше інформації про нас, анонімність дорожчає. Ми могли б і далі називати це капіталізмом. Але це був би дуже інший капіталізм. Приватна власність працювала так добре частково тому, що децентралізувала рішення та давала власникам сильні стимули використовувати ресурси ефективно. Якщо вартість захисту прав зростатиме, цей баланс може змінитися.
3
