Скільки коштує Росії шлях до власного Starlink
Rassvet уже перейшов до серійних запусків, але публічні цілі потребують різкого зростання виробництва супутників і майже щомісячного старту Soyuz-2.
Російський Rassvet часто подають як технологічну відповідь на Starlink. Для бізнесового читача головне питання інше: чи здатна російська промисловість серійно виробити й вивести на орбіту сотні апаратів у заявлені строки.
Science Official у власному аналізі оцінює поточну чисельність системи приблизно у 37 апаратів, якщо рахувати шість ранніх прототипів, 15 супутників із першого серійного пакета після втрати одного апарата та 16 із липневого запуску.
Федеральні орієнтири значно вищі: 156 супутників у 2026 році, 292 — у 2027-му і 318 — у 2028-му. Саме тут починається промислова арифметика.
Щоб із нинішнього рівня дійти до 156 до кінця року, потрібні ще близько 119 апаратів. За нинішнім форматом запуску по 16 це приблизно вісім місій менш ніж за п’ять місяців, або один старт приблизно кожні 18 днів.
Це серйозне навантаження не лише на ракетний сектор. Потрібні серійні супутникові платформи, антени, бортова електроніка, електрореактивні двигуни, лазерні міжсупутникові канали, наземні термінали, контроль якості та випробування. Один збій у першій серійній партії вже показав, що темп росту має включати й заміну втрат.
Є й фінансова сторона. Російський уряд ще у 2025 році виділяв Bureau 1440 мільярди рублів на створення першої серійної партії. Це означає, що проєкт має державну підтримку і не залежить лише від приватної окупності. Водночас масштаб у сотні апаратів потребує вже не гранту на партію, а стабільної промислової системи.
Запускова інфраструктура теж не безмежна. За даними ОДК, у 2025 році її двигуни забезпечили 13 запусків Soyuz-2 на всіх російських космодромах. Якщо Rassvet сам потребуватиме восьми додаткових стартів до кінця 2026 року, програма почне конкурувати за ресурси з військовими, навігаційними, метеорологічними та іншими державними місіями.
Технічно кількасот апаратів можуть уже дати постійне покриття на широтах України. Але бізнесовий бар’єр — не орбітальна механіка, а заводський ритм. Якщо Bureau 1440 навчиться випускати десятки однакових супутників щомісяця й одночасно масштабувати термінали, програма стане реальною інфраструктурою. Якщо ні, заявлені числа залишатимуться політичними орієнтирами, які випереджають виробничі можливості.
